Міф про "неприступну фортецю Крим"

Російська пропаганда полюбляє позиціонувати анексований півострів Крим як неприступну фортецю, нашпиговану військами. Однак чи дійсно анексована територія така невразлива і зручна для впевненої тривалої оборони?

Географічне розташування Криму і його певна ізольованість від материка створює ілюзію захищеності, зазначає видання ZAXID.net. На перший погляд здається, що півострів – хороше місце, де можна довго тримати оборону. Сухопутний коридор до Криму, який проходить через Перекопський перешийок, вузький. Його ширина – 7 км у найвужчому місці і 9,2 км у південній частині.

На схід від Перекопського перешийку простягається затока Сиваш. А на південь – система соляних озер. Наявність водної перепони, здавалося б, додатково зміцнює оборонні рубежі Криму. Та характерною ознакою Сивашу є його мілководність. У середньому глибина затоки становить близько одного метра, а максимальний показник не перевищує трьох метрів. Береги затоки пологі і низькі, що не надто сприяє надійній обороні.

Що ж до самого Перекопу, то він є частиною великої Північно-Кримської рівнини. Рельєф усього півострова, за винятком Кримських гір, плаский. Великих річок нема. А ті, що є, часто пересихають. Степові і частково напівпустельні ландшафти тягнуться від кордону з материком до самого півдня. Така рівнинна і посушлива місцевість – не дуже сприятливе місце для формування ліній оборони.

Читайте також: 12 кроків деокупації Криму окреслив секретар РНБО

На південь від Перекопу півострів значно розширюється у формі ромба. Велика протяжність Криму із заходу на схід завдовжки близько 360 км створює серйозні труднощі для організації надійних ліній захисту. Військові операції зі завоювання Криму в минулому столітті показали усю вразливість півострова. Сили, які здійснювали його оборону, ніколи не були здатні довгий час стримувати наступ військ з боку материкової частини. Об’єктивно географія Донбасу з його численними містами та агломераціями і пересіченим рельєфом значно сприятливіша для оборони, ніж територія Криму.

У квітні 1918 року полковник армії УНР Петро Болбочан зумів провести блискучу операцію із звільнення півострова від більшовиків. Червоні підготувалися до оборони і навіть зняли зі Севастопольських фортів потужну артилерію та перевезли її на Перекопський перешийок. Якби українські війська штурмували позиції ворога в лоб, вони зазнали б значних втрат.

Тому полковник Болбочан вирішив піти на військову хитрість і спрямував напрям головного удару в обхід Перекопського укріпрайону через затоку Сиваш. Внаслідок раптового удару через Чонгар в ніч на 22 квітня армія УНР зуміла прорватися до Криму. Уже 22 квітня українці були в Джанкої. Вранці 24 квітня вони увійшли в Сімферополь. На жаль, скористатися успішною військовою операцією українці тоді так і не змогли через політичну ситуацію.

У 1920 році Крим був головною базою білогвардійців. Усі спроби військ генерала Врангеля прорватися на оперативний простір на материкову частину України і дати достойний опір більшовикам провалилися. Уже на початку листопада білі були змушені повністю відійти на територію півострова. Захисні укріплення на Перекопі і поруч з перешийком почали будувати ще восени 1919 року. Тому російські білогвардійці сподівалися, що їм вдасться стримати наступ Червоної армії.

Читайте також: Росія напала ще 20 лютого 2014 року. Окупація Криму – як це було

Наступ більшовицьких військ на Крим почався 3 листопада 1920 року. Перед цим червоні сконцентрували для атаки на півострів понад 140 тисяч солдатів. У їхніх противників було трохи більше 41 тисячі вояк. Лобовий штурм укріпленого Перекопу не вдався. Червоні зазнали великих втрат і відступили. Білі тріумфували. Але їхня радість була недовгою.

Перекоп був дійсно непогано укріплений. Але цього не можна було сказати про узбережжя затоки Сиваш. Середня глибина цієї водної перепони на шляху до Криму становить лише 0,5–1 м. Саме тоді була не зовсім характерна для тієї пори року морозна погода, і вода в затоці перетворилася на багнюку, яка замерзла. У ніч на 8 листопада близько 20 тисяч червоних форсувати Сиваш і зуміли прорватися в тил угруповання білих, яке захищало Перекоп.

Читайте також: Как украинцы Крым захватили. Апрель 1918 года

Під загрозою оточення війська Врангеля відступили з перешийку. Одночасно почалися бої за Ішунський укріплений район, який розташований поблизу нинішнього Красноперекопська і системи солоних озер. Кількісна перевага червоних швидко далася взнаки. Уже 11 листопада позиції білих були прорвані. Шлях на Крим був відкритий. Далі події розвивалися стрімко. Уже 13 листопада впали Євпаторія і Сімферополь. 15 листопада – Севастополь і Феодосія. 16 листопада – Керч, а 17 листопада була взята Ялта. Від прориву системи укріплень на півночі півострова до його повної окупації минуло менше ніж тиждень.

Осінь 1941 року. Після серії успішних операцій проти Червоної армії частини Вермахту підійшли до Криму. Перша спроба німців прорватися на півострів була здійснена наприкінці вересня. Цього разу сили обох сторін були приблизно однакові за кількістю живої сили. Тоді німецьким військам під командуванням генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштайна ціною значних зусиль вдалося здобути Армянськ і відтіснити противника на Ішунські позиції.

Читайте також: «Деокупація Криму має пройти дуже швидко, щоб росіяни могли заподіяти меншої шкоди»

Та після цього Вермахт відклав наступ до 18 жовтня. Кровопролитні бої тривали кілька днів. Німці поступово тіснили радянські війська. Долю битви вирішило введення у бій двох свіжих піхотних дивізій Вермахту. 28 жовтня радянську оборону на півночі Криму вдалося прорвати. Німецька армія почала стрімко просуватися вглиб півострова.

Як і 1920 року, завоювання півострова відбувалося дуже швидкими темпами, а опір з боку радянських частин був надто слабким. Євпаторію німці завоювали вже 31 жовтня. Сімферополь впав 1 листопада. 7 листопада Вермахт увійшов у Ялту. Лише під Севастополем та в районі Керчі совєти спромоглися організувати оборону, затримавши німецькі частини. Севастополь впав лише на початку липня 1942 року. Але це окрема історія.

Історія повторилась у 1944 році. Тільки цього разу в ролі наступаючої була вже Червона армія. Внаслідок успішних наступальних операцій в останні місяці 1943 року Червона армія зуміла вийти на нижню течію Дніпра і відрізати кримське угруповання Вермахту від інших німецьких збройних сил.

Читайте також: Пам’ятник полковнику армії УНР Петру Болбочану відкрили у Києві

Перша спроба штурму Перекопу не вдалася, але радянські війська зуміли захопити плацдарм на південному березі Сивашу. Німецьке командування пропонувало Гітлеру евакуювати війська з Криму, оскільки через сухопутну блокаду вважало, що втримати півострів не вдасться. Та Гітлер був іншої думки. Фюрер керувався в цьому випадку політичною доцільністю та престижем. Тому наказав битися до останнього. І навіть направив до Криму додаткові підкріплення.

На початку квітня 1944 року радянське командування сконцентрувало проти кримського угруповання Вермахту значні сили: 462 тисячі солдатів, майже 6 тисяч гармат та мінометів і 559 танків. Німці, які тримали оборону, мали удвічі меншу потугу. Однак вони сподівалися на те, що їх зможе захистити потужна система укріплень на півночі. Та, звісно, це були марні сподівання.

Читайте також: На валізах. Чим живе Крим в очікувані українського контрнаступу

Наступ Червоної армії почався 8 квітня. По німецьких частинах і Перекопських оборонних спорудах наносилися потужні удари артилерії. Через три дні, 10 квітня, оборона Вермахту була прорвана. Танкові частини червоних стрімко увірвалися на оперативний простір і захопили Джанкой. Далі повторися сценарій, який не раз реалізувався на півострові.

Уже 13 квітня Червона армія увійшла в Сімферополь, Феодосію, Євпаторію. До 16 квітня радянські війська підійшли до Севастополя. Щоправда, взяти його з ходу не зуміли. Тому приступили до штурму міста. Бої за Севастополь були жорсткими. Та німці не могли довго оборонятися, оскільки противник мав можливість підвозити додаткові боєприпаси. Уже 9 травня Севастополь впав. А 12 травня останні німецькі частини на півострові склали зброю.

Досвід військових операцій із захоплення Криму у ХХ столітті свідчить про те, що півострів насправді надто вразливий до атаки з боку материкової частини. Якщо забезпечити ізоляцію розташованих там військ, його утримання ще більш ускладнюється. Штурм укріплень на Перекопі дійсно важкий. Однак існують альтернативні шляхи заходу в тил цих фортифікаційних споруд. І не обов’язково через затоку Сиваш.

Крім того, значну роль відіграє потужність вогневих артилерійських засобів і можливість вести вогонь вглиб півострова. У разі ж прориву смуги укріплень на півночі Криму його оборона стає майже неможлива. Певний виняток може становити район Севастополя і Керчі. Та все ж Крим ніколи не був неприступною фортецею, яку неможливо здобути, як це намагається подати російська пропаганда.