Андрій Потебня — український Прометей в польському повстанні 1863 року
Про українського революціонера Андрія Потебню (1838-1863) та його участь у Січневому повстанні — розмова з істориком Наталею Сеньків (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника)
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.
Ні попівськії тортури,
Ні тюремні царські мури,
Ані війська муштровані,
Ні гармати лаштовані,
Ні шпіонське ремесло
В гріб його ще не звело
Ці рядки з «Вічного революціонера» Івана Франка можуть служити в якості яскравої епітафії короткого, але дуже буремного життя Андрія Потебні. Цей молодий українець з козацького роду, що прийшов на світ 31 серпня 1838 року в селі Перекопівка на Роменщині Полтавської губернії, незважаючи на мундир російського офіцера з юних літ обрав шлях революційної боротьби з царатом. В кінцевому підсумку ця боротьба привела Потебню в ряди польського Січневого повстання, яке вибухнуло 22 січня 1863 року проти панування Російської імперії. З часом воно охопило терени давньої Речі Посполитої, в тому числі українські землі. Андрій Потебня загинув в бою поблизу Кракова 4-го, а за іншими даними 5-го березня 1863 року.
Про цю постать Назар Олійник розмовляв з історикинею Наталею Сеньків з Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Назар Олійник: Пані Наталіє, історія життя Андрія Потебні гідна подиву, дуже цікава і неймовірна. Маємо молодого офіцера, російського офіцера, котрий пройшов одні з найкращих кадетських шкіл, котрий мав би служити «Царю и Отечеству», мав би бути опорою того царя. Виховувався у відповідному мілітарному російському великодержавному дусі, але в якийсь момент молода людина відчуває в собі поклик Прометея, і прагне нести свободу поневоленим і виступає проти царської тиранії.
Читайте також: Юрій Шевельов і його спогади: прекраснодушність посеред жахіття
Коли починається ця історія? Коли народжується український Прометей Андрій Потебня?
Наталя Сеньків: Мабуть, все-таки основні засади — це було народження в сім'ї, в якій народився Андрій Потебня, а також його брати. Зокрема його батько Панас Потебня походив з козацького роду і мав, власне, невеличкий хутір в селі Перекопивці. На сьогоднішній день це село Ромненського району Сумської області. Чому це важливо? Тому, що батько їхній значну увагу приділяв освіті дітей.
Також він, оскільки походив з козацького роду, досить цінував українські традиції. Стосовне саме Андрія, то батько віддав його до кадетського училища, де він не тільки здобував освіту, але й формувався як особистість. Після навчання в Орловському кадетському училищі він поступає до Полоцького кадетського корпусу. Саме цей заклад був цікавий тим, що згідно з ідеологією царської влади він мав би створити середовище майбутніх російських офіцерів, на той час ще молодих кадетів, сформувати в їхньому середовищі єдину віру, культуру, мову.
Тобто, зробити підданими безпосередньо царській владі, які мали би бути безвідмовними в її наказах. Він належав фактично до 16-го випуску Полоцького кадетського корпусу і був переведений у Петербург. Саме у Петербурзі він потоваришував з поляками Ярославом Домбровським і Зиґмунтом Падлєвським, котрі у майбутньому також відіграють значну роль у Січневому польському повстанні. Згодом він вже був відправлений в складі піхотного полку IV піхотної дивізії, що знаходився у Варшаві. Фактично там він перебував з 1856 до 1858 року.
Через деякий час він переїжджає до Петербургу, де перебував протягом року. Це також зробило значний вплив на нього, оскільки він знайомиться, а також уже безпосередньо контактує із російськими революціонерами, має змогу ознайомитися з такими журналами як петербурзький «Современник», в якому були розміщені статті Чернишевського і Добролюбова. саме вони були відомими російськими опозиційними діячами. Знайомиться також з сатиричним журналом «Искра», з військовим журналом «Воєнний изборник» і листами «Колокола».
Читайте також: Розсекречені архіви: УПА. «За свободу поневолених народів!»
Н.О.: Тобто, я так розумію, що він радикалізується в цей момент, читаючи ці журнали і теж знайомлячись зі згаданими вже особами?
Н.С.: Так, оскільки в його середовищі було чимало поляків, а також литовців. Ну, найбільше мабуть все таки-поляків. Мається на увазі з інших національностей, окрім українців і росіян. І ці поляки відповідно також мали такі революційні, також прагнули відновлення незалежності Польщі. І він з ними починає товаришувати, спілкуватися. З часом він починає безпосередньо листуватися, а також спілкуватися, оскільки буде відвідувати Лондон, уже з видавцями «Колокола» — це з Олександром Герцином і Огарьовим. Огарьов, до речі, навіть називав його «сином», фактично, тобто у них були дуже близькі взаємовідносини.
В 1860-у роках він фактично повертається в Шліссельбургський піхотний полк, який локалізувався у Варшаві, і збирає навколо себе однодумців. Ну, фактично однодумців в тому плані, що вони були прихильниками серйозних змін в устрої Російської імперії. І він вже на початку 1862 року очолює створений з його ж ініціативи Комітет російських офіцерів у Польщі.
Н.О.: А власне про цей комітет: я розумію там входили, крім Потебні, ще інші українці?
Н.С.: Так, загалом він на початку 1862 року, на початку його створення, налічував приблизно 200 чоловік. Фактично це були українці, але не тільки, сюди входили і литовці, і росіяни, і поляки. Тобто, офіцери російської армії, можна сказати. Потебня вважається засновником цього комітету, який фактично підпорядковувався «Землі і волі» — організації, яка існувала в Російській імперії, і яка також виступала за докорінні зміни в устрої Російської імперії.
Читайте також: Українська ікона: історія розквіту й зникнення. Та чим відрізняється від російської
Н.О.: Ну, зокрема треба додати, що це було теж через бойові акти, тобто, атентати, замахи на чиновників, поліцмейстерів, на поліцейських, військових, генерал-губернаторів і т.д.
Н.С.: Так, звичайно. Навіть сам безпосередньо Андрій Потебня здійснив замах на царського намісника у Польщі Олександра Лідерса. Цей замах був здійснений у 1862 році, і він був безпосередньо здійснений як фактично відплата Андрія Потебні за його друзів, котрі входили до Комітету російських офіцерів Польщі. Це стосується поручника Петра Славицького, він був українцем, а також латиша Івана Аренгольда та поляка Францішека Ростковського. Їх фактично засудили до розстрілу, а росіянина Каплинського до 6 років ув’язнення.
Тобто, уже навіть з цих даних ми бачимо, що цей комітет був інтернаціональним. Андрій Потебня об'єднував навколо себе швидше не за національною або етнічною приналежністю, він об'єднував навколо себе осіб, однодумців, котрі боролися проти Російської імперії. Він вважав, що офіцер не має бути катом і не має виступати проти народів, які борються за власну незалежність. Тобто, так, як Польща боролася за власну незалежність, оскільки мала на це право, відповідно він вважав, що офіцер має стати на захист народу, який бореться за право на життя.
Н.О.: 22 січня 1863 року розпочинається Січневе повстання, яке триває до 1864 року. Потебні в цей час в Польщі немає. Він був в Лондоні, зокрема там бачився з Огарьовим і з Герценим. Роздумує і повертається до Польщі. Бере участь у цьому повстанні. Як виглядала його участь в повстанні, яка була досить короткочасною, з огляду на його загибель?
Н.С.: Так, саме після замаху на намісника він змушений був переховуватися. Він фактично виїхав у Лондон, де спілкувався уже з Огарьовим, а також з Герценим. Навіть є дані, що вони фактично не хотіли його відпускати назад до Польщі, оскільки після того, як він почув, що от-от спалахне повстання, він вирішив повернутися. Потебня повертається і відповідно починає боротьбу на чолі загону.
Нажаль, справді боротьба його тривала досить недовго, оскільки під час однієї з битв, це зокрема під Пісковою Скалою, він зазнає поранення. Потебня помер не відразу. Його, можна сказати, евакуювали з поля бою, і уже на руках своїх побратимів він загинув. Він фактично йшов в бій з одною косою в руках.
Тобто, проти добре озброєної російської армії фактично загін був насправді не настільки сильно озброєний і фактично у значно меншій кількості. Потебня загинув в бою. Піскова Скала знаходиться неподалік Кракова, і він фактично перебував при Лангевичу [один з провідників повстання — прим.ред.] з важливим дорученням. Якраз в цей час і, відповідно, спалахнула битва.
Читайте також: Люди, которые могут всё. 7 историй об украинских ученых и открытиях
Н.О.: Потебня помер зі словами на вустах «Дай вам Бог перемогти в боротьбі супроти тиранії». Тобто, він до останніх хвилин свого життя був пройнятий тою ідеєю боротьби проти тиранії, тобто, проти царської тиранії, проти тиранії Російської імперії.
Н.С.: Так, згідно свідчень очевидців це справді так. Це насправді були останні слова Андрія Потебні, і власне уже їх досить сильно розвивав і підтримував в надгробному слові, а також в публікаціях Огарьов. Він також закликав офіцерів російських продовжувати боротьбу проти тиранії, не покидати її, продовжувати справу Андрія Потебні, і відповідно боротися за визволення від царської Росії.
Н.О.: Безумовно, Андрій Потебня — найбільш яскравий і найбільш відомий представник українського народу, який брав участь у повстанні 1863-1864 років, але в тіні є історія його двох братів, котрі теж загинули в цьому повстанні. Чи не так?
Н.С.: Так, це справді так. Найстарший брат Олександр є відомим вченим. Він участь у повстанні не брав. Андрій, фактично, був другим в роду, і після нього народилися ще Микола і Петро. Вони також були учасниками повстання і загинули під час тих драматичних подій.
Зокрема Микола Потебня на той час ще був студентом в Київському університеті і перейшов на бік польських повстанців. І окрім того є дані, що також Петро, наймолодший син в родині Панаса Потебні, також загинув під час Січневого повстання в 1863 році.
Про нього збереглося насправді найменше відомостей, тільки відомо про те, що він був вихованцем Московського кадетського корпусу, і зник безвісти, а потім вже найпоширенішою є версія про те, що він також загинув. Також відомо, що найстарший брат Олександр Потебня перебував закордоном і змушений був повернутися додому швидше за все у зв'язку зі смертю або Андрія, або Миколи.
—
Матеріал підготував Назар Олійник
Опубліковано на сайті Польського радіо
