Розповідь бійця про побут і настрій на передовій

Облаштування та підготовка до зими

Наше укриття залишається цілим максимум пару місяців. Щодня росіяни обстрілюють село, тому на вулицю, де ми стоїмо, постійно прилітає. Тому доволі часто нам доводиться шукати нове місце.

Зараз ми готуємось до зими. В підвалах облаштовується опалення буржуйками або купуються газові обігрівачі. Розбиті снарядами будинки мокнуть під дощем, протікають і підвали. протікати. Від цього рятуємось монтажною піною, якою задуваємо щілини, та плівкою, яку стелимо на підлогу.

В нашому підвалі зараз стоїть буржуйка, що дозволяє тримати постійну температуру в районі 18-25 градусів. Для цього щодня шукаємо та носимо дрова. Це буває доволі тривалий процес, бо час від часу ходити по дрова заважають ворожі дрони з вибухівкою.

Наприклад, ми з побратимом з позивним “Чіча” брали велику корзину, йшли через декілька будинків по дрова, накладали їх та перебіжками від будинку до будинку діставалися до нашого укриття.

Читайте також:Карта бойових дій. Оновлюється

Читайте також:108 днів у полоні вагнерівців. "Росіяни змушували нас вантажити боєприпаси та бити один одного"

Читайте також:Київські дні та ночі. Як під час війни змінюються місто й кияни

Сон

Спимо зараз всі по підвалах, влітку ночували в покинутих будинках і спускалися в укриття під час обстрілів. Але з настанням холодів в будинках без вікон і дверей дуже холодно, тому висушений та, в ідеалі, обігрітий підвал – найкращий варіант для сну. На даний момент нас тут п’ятеро, в середньому хлопці живуть по троє-четверо.

На війні люди можуть звикати до обстрілів настільки, що спати це не заважає.

Пам’ятаю, як на початку літа йшов ворожий наступ на сусіднє село протягом двох годин, ми допомагали суміжним підрозділам прикривати фланги – все навкруги гриміло та вибухало. Ми зібрались на нараду на командно-спостережному пункті, обговорюємо подальші дії – і тут виходить “Абвер” з будинку – заспаний, в одному кітелі, питає, що взагалі відбувається.

Одяг та спорядження

Ми ходимо у двох типах камуфляжу, виданих у частині. Це “мультикам” та “хижак”. Зі спорядження також видали індивідуальну аптечку, РПС (ремінно-плечову систему), протигаз, взуття, термо- і звичайну білизну, шкарпетки, футболки, кепку або панаму на вибір. Плитоноску та половину підсумків я купував за свої. Зимове спорядження у нас від Нацгвардії і воно жахливе в плані комфорту та термозбереження. Тому на зиму купуватиму кращу і дорожчу форму. Загалом спорядження поступово стає більше і воно якісніше.

Гігієна

Оскільки ми базуємося в селі, то з цим набагато легше. Влітку та на початку осені користувалися літніми душовими. Спочатку набирали воду з колодязів, з десяток відер двом-трьом будинкам вистачало покупатись на пару днів. Згодом підключили до генератора насос та викачували воду з колонок. Тоді купались майже щодня.

Під кінець осені більшість душових на наші вулиці було знищено разом з будинками. Та й митися на холоді охочих мало – далеко не всі до цього пристосовані і ніхто не хоче хворіти “на нулі”. Тому ми зараз “купаємось” за допомогою вологих серветок.

Ще можна поїхати помитися в сусіднє село, яке подалі від передової. Але це додатковий ризик потрапити під обстріл, як це було з хлопцями на початку осені, коли після “банного дня” їхню машину обстріляв танк, медикам довелося евакуювати трьох поранених.

Пацюки і миші

На чергуванні, окрім тепловізорів та приладів нічного бачення, ми покладаємось ще й на слух. Але тоді на заваді стають вони – пацюки і миші, які часом шарудять, як слони: шукають їжу, б’ються, пищать, шкребуться там щось. Ми з “Пластіком” вже до них звикли, вигадуємо про них історії, що вони або грають у футбол, або на музичних інструментах, або намагаються вигнати нас з посту. Загалом, оскільки ми більше сидимо в підвалах, ніж в окопах, то проблем з гризунами в нас менше. В цьому плані дуже допомагають місцеві коти, яких тут безліч і які завжди раді поласувати гризунами.

Сміття

Його намагаємося ховати в гаражах, сараях чи під навісами, щоб з російських квадрокоптерів його не було видно. З тієї ж причини не спалюємо.

За чим сумуємо

Сумуємо за близькими, звісно. Дуже сумую за своєю дружиною. Окрім людей, сумуємо також за мирним побутом. За безперервним та тихим сном, який після “нуля” здається однією з найбільших розкошей у світі. За гарячою водою з крану, за можливістю набрати ванну, за туалетом без обстрілів. За світлом не від генератора чи акумулятора.

До того, як у нас з’явився Starlink, доводилось лазити на дах єдиного будинку, де ловив мобільний інтернет, щоб поспілкуватися з близькими. Іноді для цього доводилося їхати на сусідні позиції або шукати кращі дахи, де ловить зв’язок. Хоч це і було не дуже безпечно, але спілкування дійсно допомагає залишитися в психологічній рівновазі.

Як відпочиваємо

Спимо. Є люди, що відключаються просто за лічені секунди, як тільки знайдуть зручне для себе положення. Це положення може бути прямо на позиції, під деревом, в 30-градусну спеку. Або в якомусь погребі, куди випадково заскочили, ховаючись від обстрілу.

Граємо. Якщо є ноут і Starlink, то хлопці грають на ньому в ігри – на "нулі" можна зануритися в якийсь War Thunder чи Battlefied по максимуму. Наприклад, як це робив “Лєтов”, котрий в “танчиках” їхав на штурм, а в цей час по нам працював реальний танк.

Ми з “Пластіком” катаємо в “Героїв меча та магії” (він постійно програє). Також в хід ідуть карти, пацани перекидаються в дурня або в покер. Якщо трапляються якісь настолки, то можна посидіти й за ними.

Жарти

Жарти на війні – максимально ідіотські і чорнушні. Мабуть гумор та сміх – це якась захисна реакція на стрес. Тому ми завжди у веселому настрої. В пріоритеті тем: секс, дупи, фекалії, смерть. Сміємось під обстрілами, коли ховаємось в укритті. Коли на позиціях на вісім годин зник хлопець зі взводу, то поки ходили його шукати, ми стільки жартували про це на командно-спостережному пункті, що командир вигнав мене звідти до свого підвалу. Жарти про нашу ймовірну смерть або каліцтва – взагалі одні з найчастіших.

Постійно жартуємо з побратимів. З позивних, зовнішності, характеру, вчинків, минулого життя. Ці жарти такі чорнушні і цинічні, що більшість навіть не можу тут процитувати. Але це й не треба, бо гумор на передовій потрібен для виживання, а не для широкої популяризації.

Співіснування

Ми опинилися в компанії людей, з якими, мабуть, б ніколи не перетнулися у мирний час. Люди тут – з доволі різним минулим, з яких є юристи, будівельники, хіміки, пожежники, кримінальники, професійні військові, офісні працівники, поштарі та, в моєму випадку, один скромний соціолог. Світогляди також різні.

Авантюристи, патріоти, праві та ліві, пацифісти та м’ясники, божевільні та напрочуд адекватні люди. Головне тут пам'ятати те, що в нас є спільний ворог, який хоче нас знищити. Це дуже допомагає засунути поглибше своє невдоволення якимось незначними речами в побратимах.

Один з необхідних критеріїв співіснування – повага. Не варто нереально напружуватись, щоб її заробити. Щонайменше потрібно не робити відвертих дурниць. Адекватно реагувати на прохання та нормально спілкуватись. Без зверхності, лицемірства, пихи.

Але через якийсь час сварки все одно трапляються – через стрес, екстремальні умови, втому. Якщо в теплу і світлу пору року пересваритися могли, наприклад, після чотирьох тижнів на позиціях з інтенсивними бойовими діями, то під кінець осені це може відбутися вже через тиждень. Скорочення світлового дня, життя в підвалах та зменшення бойової активності загалом б’ють по нервах набагато сильніше, ніж це можна уявити.

Люди

На війні відразу стає видимим минуле людини. Де жили, на кого вчились, працювали, які є звички та яке світобачення. Як на мене, то є два типи найбільш підготовлених людей до війни – умовний мешканець з села та умовний професійний турист. Людині з села легко в облаштуванні повсякденного побуту. Зібрати\розібрати стару машину, дістати потрібні деталі до неї, полагодити насос для води, зробити розгалужену систему подачі води на декілька будинків, зробити ножа зі шматка металу тощо. Тому, хто займався туризмом, набагато легше переносити саме важкі умови життя. Йти пішки кілометри, спати місяцями в одному спальнику, готувати їжу в похідних умовах.

Якщо брати наш будинок, то з найбільш підготовлені до життя на війні – це “Льотчик”, “Пластік” та “Чіча”. Вони завжди відразу беруться за вирішення якихось проблем. Наприклад, ми якось притягли 500-літрову бочку на дах будинку, а “Пластік” з “Льотчиком” зробили шикарну систему водопостачання. Підключили насос до генератора, кинули декілька шлангів на бочку, літню кухню, літній душ та туалет. Поставили унітаз замість дірки у вуличному туалеті. Тобто в нас були всі “лакшері” умови, які можна уявити на нулі. Зараз більшість з цього знищено обстрілами.

“Алхімік”, наприклад, вирішував проблему протікання стелі дуже просто. Спочатку він ліг головою в інший бік. Потім він повісив на мотузці для білизни велику ковдру над собою, щоб вода скапувала на неї.

Я, наприклад, взагалі не пристосований до екстремальних умов. Єдині звички, які мене дуже рятують – це пофігізм та лінь. Перше допомагає екстраполюватись від якихось негативних чинників в побуті, а друге – швидко облаштувати навколо себе необхідний мінімум, щоб у вільний від роботи час просто відпочивати.

Якщо казати про навички, то питання потреб підрозділу у спорядженні я намагаюся вирішувати у своїх соцмережах. За місяць ми змогли зібрати кошти на дві машини для взводу та два розвідувальних квадрокоптери.

ДЖЕРЕЛО https://texty.org.ua/