Військова перемога України та закінчення війни — дві різні речі

З початку повномасштабного російського вторгнення в Україну коментувати фронтові зведення бралися сотні експертів, журналістів та блогерів. Американський військовий аналітик, директор програми з вивчення російських збройних сил в арлінгтонському дослідному центрі CNA Майкл Кофман вирізняється на тлі тверезим поглядом і знанням східноєвропейських реалій. 

Напередодні очікуваного українського контрнаступу журналісти видання «Медіазона» поговорили з ним про різні варіанти розвитку подій. 

— Минуло більше року з того часу, як російські війська всією міццю вторглись в Україну, кількість жертв зростає, точаться суперечки про те, на яких умовах можливе перемир'я і чи можливе воно в принципі в найближчій перспективі. Чи не здається вам напередодні очікуваного українського контрнаступу, що війна в якомусь сенсі добігає кінця — чи вона триватиме ще довгі роки?

— Не думаю, що вона добігає кінця. Швидше за все, що зараз ми в перехідному періоді, а наступ може стати переломним моментом. Яким буде його ефект, залежатиме від ходу самої операції, але вже на сьогоднішній дня війна триватиме довго, і, швидше за все, буде затяжною.

Історія не дає чітких прогнозів на майбутнє, але вона вчить, що коли війни тривають так довго, їм дуже важко покласти край. Будь то переговори, які можуть зайняти роки, або бойові дії, що тривають за інерцією, без переговорів, або навіть досить впевнена військова перемога однієї зі сторін, яку важко швидко перевести в перемогу політичну — рішення про закінчення війни найчастіше залишається за стороною, що програла. Тому навіть якщо буде досягнуто рішучої перемоги на полі бою або навіть низки перемог, війна може тягтися далі у форматі транскордонного конфлікту або війни на виснаження. Ось чому важливо розуміти, що військова перемога України та закінчення війни — дві різні речі.

Читайте також: Росія на фінальному етапі підготовки до вторгнення в Україну — NYT

— Військові експерти, журналісти та представники української влади багато разів називали різні терміни, коли міг би бути визначений результат війни, але нічого такого досі не сталося. Чи варто вважати, що найближчими тижнями чи місяцями станеться щось вирішальне?

— Аналітики не кажуть «відбудеться», бо військова аналітика — не передбачення, це інша професія. Щось вирішальне може статися найближчими місяцями, це залежить від українського наступу. Найближчі місяці можуть стати вирішальним етапом війни цього року, але вона не закінчиться.

— 21 лютого, перед початком повномасштабного вторгнення, ви пророкували у Foreign Affairs , як воно розвиватиметься: «Наносити авіаудари без опору не вийде. Російським ВКС не вистачає досвіду щодо придушення чи знищення ворожих ППО <…> ППО України, хоч і мізерні, все одно можуть виявитися проблемою». Так і сталося. Однак можна припустити, що в російській армії про ці потенційні слабкості знали не гірше за вас. Чому все сталося так, як було написано?

— У Foreign Affairs мене попросили описати найгірший сценарій розвитку подій, тож стаття вийшла досить похмурою. Мій же матеріал для Economist , який вийшов за день до початку війни, мені здається трохи більш збалансованим. Якісь речі сталися так, як я й очікував, інші ні. Такою буде моя чесна відповідь. Розмірковуючи про російське вторгнення, я теж багато в чому помилявся.

Але головне питання – чому. Тепер ми вже краще розуміємо, чому багато очікувань не виправдалися. По-перше, спочатку російська військова операція замислювалася як показова [прогулянка], а не як загальновійськова операція — розрахунок був на те, що українські військові не чинитимуть серйозного опору. Російське керівництво вважало, що військова операція стане логічним продовженням розвідувальної операції та політичної підривної кампанії. Вони були впевнені, що зможуть вторгнутися до України, обезголовити уряд та швидко захопити всю країну, не зустрівши особливого спротиву.

Ілюстрація: Danny Berkovskii / Медіазона

Ілюстрація: Danny Berkovskii / Медіазона

Читайте також: Україні вдається боротися з армією Росії, але це не означає, що НАТО теж зможе - The Economist

З цієї причини, наприклад, російські ВКС підготували плани ведення ударної кампанії та забезпечення прикриття з повітря, але не більше. Плану підтримки сухопутних військ не було. Не було й чіткого плану щодо систематичного знищення української системи ППО, окрім початкового удару та її придушення — та й не було для цього достатньої потужності, досвіду та підготовки. Про це саме я писав у тій нотатці, що російські ВКС насправді були дуже погано підготовлені, або, точніше, були недостатньо підготовлені для придушення української ППО.

Але загалом зараз уже ясно, що спочатку російське вторгнення значною мірою ґрунтувалося на політичних припущеннях, що протягом кількох днів Україну можна змусити здатися, а українське політичне керівництво обезголовити. І зрозуміло, що російські військові не готувалися до тривалої військової операції, не збиралися підтримувати її темп і не сприймали українських військових серйозно в плані волі до боротьби. Можна сказати, що російське керівництво спробувало реалізувати набагато масштабнішу версію анексії Криму, при цьому слабко розуміючись на Україні після 2014 року.

Тим не менш, незважаючи на докорінно нереалістичні політичні плани російського командування операцією, неадекватний підхід до застосування військ, відсутність планів щодо ведення справжньої війни і в цілому хаотичну організацію вторгнення, в перші дні його результат далеко не було вирішено. Ризик іншого результату подій був дуже високий. І чим більше ми дізнаємося про перші дні війни, тим ясніше стає, як багато залежало від дій у ці перші години, від конкретних рішень представників українського керівництва та командування, дій багатьох українських добровольців та всього суспільства. Одним словом, нам усім дуже пощастило, що події розвивалися саме так, а чи не інакше.

— Чи є ознаки, що російська армія якось якісно змінилася за цей час? Чи приречена вона діяти так, як діяла всі ці місяці?

— Це два різні питання, але загалом можна сказати, що стан російської армії значно погіршився, бо вона втратила безліч найкращих своїх солдатів, найкращих молодших командирів та більшу частину модернізованого обладнання. Тож у якісному відношенні російські збройні сили за останній рік лише деградували. Тепер армія значною мірою залежить від мобілізації і, здається, серйозно обмежена у своїх можливостях, у своєму наступальному потенціалі, що добре показав недавній зимовий наступ. Лише невеликий відсоток російських військових здатні проводити наступальні операції. І навіть тоді досягти великих успіхів не виходить.

Загалом у ході війни російські збройні сили, схоже, лише деградували, якщо не брати до уваги окремі частини, що наростили свої можливості і діяли автономно в рамках великої кампанії, наприклад, «ЧВК Вагнера», хоча це й зовсім інша категорія.

Читайте також: The Economist: Наскільки прогнила російська армія?

Сьогодні російська армія виглядає зовсім інакше, ніж на початку війни: найкращі її з'єднання втрачені, більшої частини кращої техніки більше немає, а арсенал високоточної зброї в більшості витрачено. Тому зараз ми бачимо армію, що значною мірою залежить від своєї чисельності, яка навряд чи може вести скільки-небудь значні військові операції, здатна на ефективні дії лише на рівні дрібних підрозділів і груп військ, не може налагодити спільні дії різних родів військ або проводити складні маневри.

На початку війни російська армія зіткнулася зі структурним дефіцитом чисельності. Військових відправили в Україну, не оголосивши мобілізацію та не укомплектувавши війська, здатні успішно вторгнутися та окупувати країну такого розміру, як Україна. Цей військовий ресурс Росія досить швидко втратила. Протягом першої половини 2022 року російська армія компенсувала дефіцит рук перевагою вогневої могутності. Ця перевага допомогла досягти якогось успіху в першій битві за Донбас навесні та влітку 2022 року. Однак потім цей підхід вичерпав себе. На той час російська армія почала все сильніше покладатися на мобілізованих з так званих "ЛДНР" і найманців «Вагнера», які вели більшу частину міських боїв минулого року.

Після поразок під Харковом і Херсоном і першої хвилі масової мобілізації, яка почалася у вересні, російській армії вдалося наростити живу силу в кількісному відношенні, але вона, як і раніше, страждає від нестачі вогневої могутності. Минулорічної значної переваги вона більше не має. А та вогнева перевага, на яку вона покладається зараз, не відіграє так само вирішальної ролі, як тоді. І тепер немає якісного потенціалу, який дозволяв би проводити операції на рівні тих, що були на початку війни. По суті, російські військові не можуть виправити баланс чисельності та вогневого потенціалу, який дозволив би ефективно діяти у звичному стилі ведення війни. І результат очевидний у провальному зимовому наступі, що почався в січні і безрезультатно тривав кілька місяців.

Читайте також: Як деградація путінської армії допомагає українцям її знищувати

— Російські військові чи політики часто роблять грізні заяви у відповідь на постачання якихось нових видів зброї Україні, але, наскільки ми можемо судити, масштабні удари по транспортних вузлах та складах на заході України завдавати не можуть чи не хочуть. Чому так?

— На початку війни з якихось не надто очевидних причин російські військові не завдавали ударів, яких від них багато хто чекав — наприклад, по критично важливій інфраструктурі, центрами командування та управління, залізницям та мостам. Якщо пам'ятаєте, у перші дні війни ударів по українській цивільній та військовій інфраструктурі було мало.

На даному етапі все більше складається враження, що російська армія просто нездатна на такі удари, оскільки в неї немає достатньої кількості боєприпасів або вона не може точно ідентифікувати потрібні цілі.

В цілому, війна показала, що російські військові виявилися не дуже здатними реалізовувати власні концепції на практиці і що з основних недоліків російських збройних сил — не hardware, а software, тобто реальний досвід ведення бойових дій такого роду, здатність ефективно керувати процесами і вибудовувати командну структуру застосування потрібних типів зброї. Віддалене виявлення, фіксація та поразка цілей – набагато складніший процес, ніж здається. Якщо подивитися на США, це може виглядати просто, але насправді все не так. Тепер російські військові усвідомили, наскільки все буває складніше, ніж точкові удари по Сирії чи на навчаннях.

Читайте також: Ми всі думаємо, наскільки сильна армія путіна?

— Ми обговорили стан російських військ, але набагато менше знаємо про українські. У якому вони зараз перебувають після зимової війни на виснаження? Як вони змінилися організаційно за останній рік, з погляду навчання на досвіді та помилках? Наскільки, на вашу думку, сильно там радянська спадщина — чи це цілком сучасна армія?

— Мені здається, що в культурному плані українські військові однією ногою стоять в сучасному часі, а іншою — у минулому. Це швидше армія західного зразка, в якій віддається перевага ініціативі, лідерству молодших офіцерів та оперативному командуванню. Починаючи приблизно з рівня батальйону і менше, це підрозділи, які відкриті до новацій і вміють адаптуватися до ситуації на полі бою. Це одна з причин, через яку вони виявилися успішнішими, ніж російська армія. Українські військові мають більш горизонтальний характер прийняття рішень, враховують думки досвідчених солдатів і командирів, що не тільки підвищує мотивацію і бойовий дух, а й знижує централізацію. Це також дозволяє уникнути цинічного ставлення до витрати солдатів, властивих російським збройним силам, які найчастіше кидають усі доступні сили в бій заради цілей, яких неможливо досягти.

З іншого боку, в українській армії все ще сильна радянська спадщина. Є офіцери, які люблять віддавати накази, перебуваючи далеко за лінією фронту. Сучасні технології дозволяють армії поєднувати різні стилі командування, що, з одного боку, може заохочувати велику ініціативність молодших офіцерів, з другого — дозволяти старшим командирам втручатися у операції дрібного масштабу.

Ці проблеми притаманні не лише українській армії, і культура найчастіше витісняє доктрину на полі бою. Українські військові підрозділи значно збільшилися з початку війни, за рік було втрачено значну кількість досвідченішого особового складу. Зараз армія також значною мірою залежить від мобілізації і стикається з проблемою нерівномірної якості сил. Багато бригад, які існували рік тому, були переформовані, а нинішні бійці приходять на зміну людям, які вибули з ладу. Так, українська армія мала у своєму розпорядженні численних ветеранів бойових дій на Донбасі у 2014-2021 роках, але все частіше на фронт потрапляють призовники без військового досвіду.

Ілюстрація: Danny Berkovskii / Медіазона

Ілюстрація: Danny Berkovskii / Медіазона

Майбутній наступ має стати своєрідною перевіркою підходу до спільного планування за участю західних країн. Виділені для підготовки до наступу війська складаються з солдатів, які пройшли навчання на західній техніці на Заході, вони не брали участь у боях цієї зими. Це будуть здебільшого нові бригади. Передбачається, що українські частини, що пройшли підготовку на Заході та оснащені західним озброєнням, будуть більш боєздатними та ефективними в наступальних операціях.

Подивимося. Такий задум, і, я вважаю, стратегічний підхід. Найближчі місяці покажуть результати.

Читайте також: Річниця вторгнення. Як Путін майже 20 років готувався до знищення України: Кучма, Янукович, Майдани та план "Механічний апельсин"

— Часто кажуть, що нинішнє вторгнення унікальне тим, що воно не лише ретельно задокументоване та доступне мільйонам, а й по суті ведеться у соціальних мережах. Чи відчуваєте ви з колегами себе учасниками інформаційної війни?

— Мені не здається, що ситуація є унікальною. Подібне відбувалося і під час війни у ​​Нагірному Карабаху у 2020 році.

Я думаю, унікальне наява вдосталь відео з поля бою, що може створювати вкрай вибіркове та навіть карикатурне враження про війну. Так, відбувається демократизація доступу до відкритих джерел для різноманітних дослідників, аналітиків і тих, для кого це особистий інтерес чи хобі, але це має як позитивні, так і суворо негативні наслідки.

Як військовий аналітик, чиї професійні інтереси здебільшого пов'язані з російськими збройними силами, я швидко зрозумів, що лікарі відчували під час спалаху COVID-19 . Так само, як багато хто раптово став фахівцями з медицини, зараз багато хто оперативно став фахівцями з цієї війни, російськими та українськими збройними силами. У деяких випадках це було на краще, в інших – ні.

— Ви народилися та провели дитинство в Україні, у Миколаєві, який пережив бомбардування та реальну загрозу захоплення. Як ви особисто сприймали такі новини? Чи є у вас там чи у Києві родичі, і як вони зараз?

— У мене не залишилося родичів в Україні, але у мене там залишилося чимало друзів та колег. Я також проводив польові дослідження в Україні під час війни, тож знаю багато тих, хто пішов на фронт.

Родом я з Києва, де й виріс, а літо проводив у Миколаєві. Мої родичі були з великих міст на півночі та на півдні країни.

Більшість своєї професійної кар'єри я провів, працюючи у сфері національної безпеки США або співпрацюючи з ними, тобто з міністерством оборони, оборонними дослідницькими організаціями та суміжними структурами. Я намагаюся залишатися максимально об'єктивним, але, звісно, ​​Україна мені не чужа, і для мене це не просто ще одна війна, яку я вивчаю. Я добре знаю ці місця. І це найкращий досвід у цій ситуації.

Читайте також: Про обстановку на фронтах, найближчих перспективах наступу ЗСУ та військовий потенціал путінської армії

— Оскільки ви з Радянського Союзу, мабуть, не буде перебільшенням сказати, що для вас у цій війні є емоційна складова. Яке майбутнє ви хотіли б бачити на пострадянському просторі?

— Як аналітик, я завжди маю з обережністю підходити до різних упередженостей і розуміти різницю між «як є» та «як має бути». Мій аналіз має бути орієнтований більшою мірою на «як є», ніж на мої особисті уподобання щодо того «як має бути».

При цьому мені, звичайно, дуже хотілося б, щоб Україна здобула військову і політичну перемогу і змогла оговтатися від цієї війни. Виходячи з того, що я знаю про війни, є побоювання, що це буде тривалий процес.

— Часто можна зустріти думку, що Росія вже програла у цьому конфлікті. Наскільки воно виправдане?

— Я також чув від багатьох тут, у Вашингтоні, що Росія вже зазнала стратегічної поразки. Якщо оцінювати початкові цілі при вторгненні в Україну, то Росія справді програла, бо не змогла знищити українську державність та окупувати більшу частину країни. І вона не має жодних реалістичних перспектив щодо досягнення таких цілей. Думаю, це твереза ​​оцінка початкових цілей вторгнення.

При цьому на практиці ми спостерігаємо війну, яка має чітко виражені фази. І нинішня її фаза — навіть якщо коректно стверджувати, що щодо деяких цілей Росія зазнала стратегічної поразки — поки що не закінчена.

Мені також здається важливим, що обговорення поразки Росії відводить нас від іншої, важливішої теми. Поразка Росії не дорівнює перемозі України. Це різні, хай і взаємопов'язані речі. Наскільки очевидним би не було поразка Росії в моменті, з погляду історії відповідь може не бути настільки однозначною. Іншими словами, багато хто надто самовпевнені у своїй оцінці перспектив поразки Росії на даному етапі війни.

Мені здається, важливо уникнути сценарію, за якого всі приймуть поразку Росії як факт, але під питанням залишиться перемога України чи Заходу.

Олександр Бородіхін,  опубліковано у виданні "Медіазона"

16.05.2023