Сталінська русифікація України: 20 квітня 1938 року вийшла постанова “Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України”

Русифікація України. Страшні сталінські часи – це не тільки тоталітарний режим, розкуркулення, Голодомор, депортації, масові репресії. Невиправдані втрати й руйнування під час Другої світової війни. Це також і нова хвиля русифікації, яка зачепила всі республіки СРСР.

Світова комуністична революція не відбулася – цей факт радянському керівництву довелося прийняти. І заходитися розбудовувати свою “червону імперію” на російському національному субстраті. 20 квітня 1938 року вийшла постанова Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП(б)У “Про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах України”, нагадує видання "Український інтерес".

За усталеною більшовицькою традицією, документ не містив у собі нічого оригінального. Він дублював зміст постанови Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) “Об обязательном изучении русского языка в школах национальных республик и областей”, датованої 13 березня того ж року. Хіба що дія другого документу поширювалася на весь Радянський Союз, а першого – тільки на Радянську Україну.

Читайте також: Як Російська імперія нищила культуру України в XIX столітті

 

Ось промовиста цитата з постанови:

“Внаслідок підривної роботи контрреволюційних троцькістсько-бухарінських і буржуазно-націоналістичних елементів, які орудували в Народному комісаріаті освіти УРСР і органах народної освіти, викладання російської мови в школах України поставлено незадовільно. Буржуазні націоналістичні і троцькістсько-бухарінські елементи, що пролізли в окремі ланки партійного, радянського апарату і органів народної освіти, намагалися підірвати проведення ленінсько-сталінської національної політики на Україні і підірвати братерську єдність українського народу з російським народом і народами Союзу РСР. Необхідність вивчення російської мови в школах України обумовлюється… посиленням братерського зв’язку та єднання між українським народом і російським народом і народами Союзу РСР для їх дальшого господарського і культурного росту”.

Окремо наголошувалося, що знання російської мови конче необхідне українцям для успішної служби в лавах Збройних Сил СРСР. То була весна 1938-го – в повітрі, як-то кажуть, вже віяло війною.

Читайте також: Як саме Росія століттями асимілювала українців там, де могла їх контролювати

Стосовно “буржуазних націоналістів” і “троцькістсько-бухарінських елементів” в органах народної освіти, то не зайве згадати, що на 1937–1938 роки припадає апогей сталінського терору. В листопаді 1937-го заарештували наркома освіти УРСР Володимира Затонського.

Цей діяч, дарма що українець, сам був одним із організаторів репресій та нищення української національної культури. Свого часу завзято боровся проти УНР, очолював маріонеткову Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку і щиро вважав, що головне завдання українізації – аби селяни якнайшвидше зрозуміли ленінізм. Аж ось і його записали в “українські буржуазні націоналісти” та й розстріляли.

Читайте також: Доля тиранів в Росії: Сталін вмирав в страшних муках, блюючи кров’ю

На виконання постанови від 20.04.1938, з найближчого навчального року суттєво збільшили кількість уроків російської мови в українських школах і школах національних меншин. Тільки в 1-му класі діти могли уникнути вивчення російської. Вже у 2-му класі на неї відводилося 3 години на тиждень. У 3-му і 4-му – 5 годин. 5-му, 6-му і 7-му – 6 годин. У 8-му, 9-му і 10-му – знову 5 годин.

Від постанови серйозно постраждали не тільки українці. Під приводом “реорганізації” або об’єднання з російськими чи українськими школами, до 1 серпня 1938 року ліквідували 888 шкіл нацменшин – німецьких, болгарських, польських, грецьких, чеських, румунських, ассирійських, шведських. У підсумку, до кінця сталінської доби частка російськомовних шкіл в Україні зросла з 14% до 25%, а шкіл нацменшин залишилося тільки близько 1%. Конкретно – 319 польських, угорських і молдовських середніх загальноосвітніх навчальних закладів. Про німецькі, болгарські, грецькі, чеські, румунські, ассирійські, шведські школи мова вже не йшла.

Тоді ж, наприкінці 30-х, влада почала ліквідовувати національні адміністративно-територіальні одиниці в Радянській Україні (німецькі, польські, єврейські, грецькі, болгарські райони). А росіян припинили вважати за національну меншину.

Пропаганда стала розкручувати тезу про “великий російський народ”. Політику коренізації було остаточно згорнуто, хоча офіційно її ніколи не скасовували. Радянський Союз дедалі більше набував рис старої Російської імперії. Україна ж – її провінції, де можна було прожити все життя і навіть зробити успішну кар’єру без знання української мови. Русифікація, русифікація…

—

Владлен Мараєв, опубліковано у виданні  Український інтерес