Українське коріння відомих персон

 Із кожним роком усе більше українців починають запитувати себе: «звідки моя родина?», «хто мої предки?», «як і де жили мої прапрадідусі й бабусі?». Щоб знайти відповіді на ці питання, вони починають генеалогічні пошуки або, простішими словами, дослідження свого родового дерева.

Так окрім інформації про нових родичів, розкривається безліч цікавої інформації про історію, культуру й побут різних часів, а отже, формується розуміння власної ідентичності й ідентичності свого народу, зазначає видання Ukraїner. Буремне ХХ ст. розпорошило українців по всьому світу, але чимало з них теж цікавляться своїми витоками. Розповідаємо про всесвітньо відомих постатей культури, які не тільки мають українське походження, а й пишаються ним.

Хтось вважає, що складання родового дерева — нудне й даремне заняття. У школі не вчать, як правильно робити генеалогічні дослідження, тому розуміння важливості таких пошуків приходить із віком, коли людина хоче зрозуміти, ким вона є і чому опинилася в певних обставинах.

Тож вивчення свого родоводу частіш за все починають із простої цікавості: як виглядали предки, чим займалися чи, скажімо, які випробування змушені були пройти, зважаючи, що історія України повниться війнами, репресіями та депортаціями. Уже у процесі пошуків виявляється, що це захопливий, майже детективний процес. Людина може дізнатися навіть про близьких родичів те, що від неї довго приховували. Або ж завдяки тесту ДНК несподівано виявити, що колеги по роботі — її родичі. Все це — важлива, тривала й непроста подорож углиб глобальної і родинної історії.

Багато відомих людей теж прагнуть дізнатися про своїх предків, і про це навіть роблять документальні цикли. Так, британська оскароносна акторка Олівія Коулман попливла з Англії аж в Індію, щоб дізнатися про свою прапрапрабабусю. Саме в епізодах про неї можна побачити, як добре збереглися архіви Індії, попри майже столітню колонізаторську політику Великої Британії.

Труднощі перекладу та пошуку

Повномасштабне вторгнення РФ прикувало увагу всієї світової спільноти до України, відкрило їй українську культуру й історію, проте досі величезна кількість людей вважають, що Україна — це десь у Росії. Наприклад, вокаліст американського гурту Aerosmith Стівен Тайлер неодноразово стверджував, що його дід по материнській лінії був українцем, а на пресконференції перед концертом у Росії говорив про любов до борщу і що його пращур після еміграції змінив своє прізвище з Czarnyszewicz (з польської czarny — чорний) на Blanch (можливо, з французької blanche — білий). Проте генеалог Меган Смоленяк встановила, що дід Стівена Тайлера був поляком: народився Фелікс Чарнишевич у 1892 році в місті Клічаві, на території сучасної Білорусі.

Іноземці, які хочуть глибше досліджувати свій родовід, будуть змушені звертатися в українські архіви. Проте переважна більшість архівних сайтів України наразі не пристосована для іноземних користувачів — немає щонайменше англомовної інструкції про те, як почати пошук, куди та які запити надсилати. Скажімо, Український мартиролог XX ст. має інтерфейс англійською, але логіка пошукового меню зроблена так, що іноземцю все одно доведеться читати чи вводити дані українською.

Із початку XX століття, коли для українців відкрилися шляхи для еміграції, багато наших співгромадян брали з собою лише необхідне, тому багато родинних артефактів, фотографій і документів залишалися й безслідно зникали. Подібну ситуацію спостерігаємо і під час повномасштабної війни: вимушені переселенці із прифронтових чи окупованих територій, рятуючи своє життя, не мають можливості забрати родинні архіви. Тому вкрай важливо оцифровувати всі документи, аби вберегти як індивідуальну, так і національну історію. Приміром, під час окупації співробітники Херсонського обласного архіву врятували частину найцінніших документів, зберігаючи їх у себе вдома, говорить голова Державної архівної служби Анатолій Хромов.

Читайте також: Окупанти обікрали Херсонський художній музей, обласний держархів і архіви органів влади

Росіяни знищують цілі міста (Маріуполь, Мар’їнка, Бахмут), де разом із тисячами людей гине й задокументована історія України. Це університетські, медичні, промислові архіви, записи РАЦСів і церковних парафій, а також кладовища — місця родинної інформації і пам’яті. Тому цінність кожного генеалогічного дослідження не тільки персональна, а й колективна, адже людина може зберегти бодай якісь документи. Однак, звісно, цим мала би опікуватися передусім держава.

Джек Пеланс, Білл Еванс, Наталі Вуд

У родині українських емігрантів 18 лютого 1919 року народився Володимир Палагнюк, який із початком акторської кар’єри став Джеком Пелансом. Володар «Оскара», лауреат «Золотого глобуса» й «Еммі» пишався своїм походженням: знав українську мову, історію, любив співати народні пісні, виступав під час відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні (1964).

Не раз відвідував Україну, бував у Києві. Мав розмову з режисером Євгеном Деславом про те, щоб зіграти роль Івана Мазепи в його фільмі. Джек Пеланс був головою правління благодійного фонду Hollywood Trident Foundation (з англ. «Фундація Тризуба»), що допомагав налагоджувати співпрацю між представниками креативної індустрії, які впроваджували різні проєкти, пов’язані з культурою та історією України. А ще «Фундація Тризуба» тісно співпрацює з Українським фондом пам’яті жертв Голодомору, беручи інтерв’ю в тих, кому вдалося пережити ці жаскі події.

У квітні 2004 року в Лос-Анджелесі відбувався фестиваль Russian Nights Fests (з англ. «Російські ночі») під патронатом президента Росії. Кульмінацією стала церемонія нагородження в Голлівуді американських митців (акторів, театралів, музикантів) російського походження званням народного артиста РФ. «Я — українець, а не росіянин», — заявив Джек Пеланс та відмовився від звання, сказавши: «…Не маю нічого спільного ані з російським кіно, ані з Росією».

Після цього Джек Пеланс разом зі своєю дружиною та президентом Hollywood Trident Foundation (з англ. «Голівудський фонд Тризуб») Пітером Борисовим покинули захід. Цікаво, що згодом Пітер Борисов прокоментував репліку Дастіна Хоффмана, якого РФ теж нагороджувала того вечора. Річ у тім, що американський актор подякував російському народові за те, що той переміг нацистську Німеччину, врятувавши так його дідуся й бабусю, які «походили з Києва, що в Росії»:

— Вважаю трагічним те, що він навіть не знає власної сімейної історії. Його незнання ключових фактів шокує. Те, що [Дастін] Хоффман піддається, сподіваюся, мимоволі, паплюженню українців, а отже, і себе, підтримавши фестиваль, на якому був показний вкрай образливий і расистський фільм «72 метри».

 

 

«72 МЕТРИ»

Російський художній фільм Володимира Хотиненка (2004), сюжет якого обігрує навчання військових флоту РФ і небезпеку, з якою ті стикаються і яка ледь не обертається для них катастрофою. Примітно, що фільм апелює до поділу Чорноморського флоту після розпаду СРСР і того, що більшість моряків відмовилися прийняти українську присягу, через що їх перекинули з Севастополя на Північний флот (територія РФ).

Великий джазовий піаніст і композитор Білл Еванс народився у 1929 році в Нью-Джерсі (США) в родині Гаррі та Мері Еванс (ім’я при народженні — Марія Сорока). Еванс отримав 31 номінацію та 7 нагород «Греммі», його вважають одним із найвпливовіших джазових музикантів в історії.

Мати Білла писала, що її батьки розмовляли українською, а його дід Іван називав себе русином чи «карпаторосом» із Галичини. Бабуся хотіла навчити Біллі читати «русинською», але мати була проти.

Такі випадки відсторонення дітей від їхнього справжнього роду й національної культури призводять до того, що вони можуть так ніколи й не дізнатися, яка кров насправді тече в їхніх жилах. На жаль, часто через особисті обставини навіть сучасні батьки воліють приховувати не лише мову, якою спілкувалися батьки чи далекі предки дитини, а й інформацію про її біологічних батьків. Непоодинокі випадки, коли й повнолітні особи не мають жодних даних про це, що унеможливлює генеалогічні пошуки.

Є й інший вимір цієї проблеми: люди, які не знають свого справжнього походження — більш піддатливі до маніпуляцій. Наприклад, священники Російської православної церкви в Україні (РПЦвУ) на споконвічно українськомовних територіях легко переконують вірян у тому, що їхні предки століттями молилися в церквах саме російською, а отже, Росія, а не Україна насправді опікується їхнім духовним життям.

Якщо її справжнє ім’я — Наталія Захаренко — мало хто знав, то ім’я Наталі Вуд у 50–60 роках XX століття гриміло на весь світ. Роль у кінострічках «Вестсайдська історія» та «Великі перегони» (неодноразово демонстрували в СРСР та в незалежній Україні) зробили акторку шалено популярною зіркою Голлівуду. Акторка народилася в 1938 році в родині українців, які емігрували до США. Її батько — українець Микола Степанович Захаренко.

Наталя зіграла свою першу епізодичну роль у кіно «Щаслива земля», коли їй було всього чотири роки. Після чого батьки вирішили змінити прізвище Захаренко на більш «шляхетне» — Гурдін.

Історія добровільної «деукраїнізації» прізвища (рідше імені) — не нова. Наприклад, під час реєстрації в США новоприбулі українські емігранти обирали американські варіанти, щоб легше природньо асимілюватися. Однак якщо таке рішення допомагало їм облаштуватися, то їхнім сучасникам чи майбутнім нащадкам це могло (і може) дуже обтяжити пошуки родинних зв’язків, враховуючи, що з різних причин члени родини не підтримували контакт. Можна припустити, що повномасштабна війна сприятиме зворотній тенденції, коли українці не шукатимуть іноземних альтернатив свого прізвища та (чи) імені, адже українська ідентичність стала приводом гордості, сміливості й незламності.

Читайте також: Культурний геноцид як складова частина міжнародного злочину Росії в Україні

Рік Данко, Тоні Левін, Мелані Сафка

Канадієць Рік Данко здобув славу в легендарному рок-гурті The Band, найбільша популярність якого припала на кін. 60–х – поч. 70-х років XX століття. У гурті він був басистом, ритм-гітаристом і співвокалістом. Дідусем і бабусею Ріка по батьківській лінії були Йозеф і Параскевія Данько. Батьки народилися в Україні, а потім емігрували до Канади.

Багато українських канадців досягли успіхів у різних сферах (саме в Канаді — одна з найбільших діаспор українців). Однак чимало їхніх нащадків не афішують свого походження, тому для українців може бути несподіванкою, що всесвітньо відомі артисти, спортсмени чи науковці — їхні земляки.

У середині 1960-х років колектив The Band отримав визнання як гурт Боба Ділана, а його концертний тур 1966 року став відомим як перший концерт Ділана в електричному звучанні. У 1968 році вони випустили свій дебютний альбом Music From Big Pink як окрема група. Ця платівка одразу зробила їх популярними.

Читайте також: Окупанти заявили скасовують українську мову та історію у школах під окупацією

Група поєднувала у своєму звучанні кантрі, рок, фолк, класику, R&B, блюз та соул. Серед їхніх найпопулярніших пісень The Weight, The Night They Drove Old Dixie Down і Up on Cripple Creek. Музичний критик Брюс Едер охарактеризував їх як «одну з найпопулярніших і найвпливовіших рок-груп у світі, їхню музику сприйняли критики <…> так само серйозно, як музику Beatles і Rolling Stones». The Band були введені до Зали слави канадської музики в 1989 році та Зали слави рок-н-ролу в 1994 році. У 2004 році журнал Rolling Stone поставив їх на 50 місце у своєму списку 100 найвидатніших артистів усіх часів.

 

 

ЗАЛА СЛАВИ КАНАДСЬКОЇ МУЗИКИ

Назва приміщення-музею (заснованого1978 року) та однойменної премії, де щорічно вшановують найкращих канадських музикантів за їхні досягнення.

Один із найвидатніших басистів сучасності Тоні Левін (грав із гуртами Pink Floyd, King Crimson, Yes; співаками Пітером Гебріелом, Девідом Боуі, Полом Саймоном, Джоном Ленноном, Лу Рідом, Томом Вейтсом; загалом брав участь у створенні понад 500 альбомів різних виконавців) — також має українське коріння. В особистій розмові з Тоні Левіним після київського концерту в 2012 році він розповів, що часто приїжджає до Києва як турист, щоб погуляти київськими вулицями.

Раніше на своєму сайті музикант викладав звіт із поїздки в Україну:

— Мої бабуся й дідусь були з Бердичева (Київське Полісся. — ред.), але потім вони переїхали в маленьке містечко під назвою Остропіль (зараз — село Старий Остропіль на Поділлі. — ред.), який моя мама називала Острополія, там вона і народилася.

Тоні Левін спеціально їздив у це село, яке, до речі, було засноване князем Костянтином Острозьким як місто (1576), і після цього разом із рідним братом Пітом написав пісню, присвячену їхній малій батьківщині. Це один із тих небагатьох випадків, коли через інтерес до свого походження й повагу до предків іноземець приїздить в українське село, щоб самостійно роздобути інформацію про родичів: відвідує сільське кладовище, де, звісно, всі написи — українською, намагається поспілкуватися з місцевими тощо.

Такі історії хоч поодинокі, та вкотре доводять, що українцям варто комплексно вирішувати багато питань збереження національної пам’яті, зокрема зберігати й оцифровувати архіви, дбати про стан кладовищ, створювати платформи іншими мовами для полегшення генеалогічних пошуків іноземцям тощо.

Співачка Melanie, справжнє ім’я якої Мелані Сафка (1947 року народження) — знаменита зірка 1970-х, символ рок-фестивалю Woodstock, вокалістка, гітаристка, композиторка й авторка текстів. Відома як перша поп-рок-виконавиця, яка виступила в найславетніших залах класичної музики: «Карнегі Холлі», «Метрополітен-опері» та оперному театрі Сіднея.

Вона першою з попвиконавців співала перед Генеральною Асамблеєю ООН. Співачка стала популярною завдяки пісні 1971–1972 років Brand New Key, кавер-версії на композицію The Rolling Stones — Ruby Tuesday, твору What Have They Done to My Song Ma та хіта 1970 року Lay Down (Candles in the Rain).

Меланія Анна Сафка народилася 3 лютого 1947 року в Нью-Йорку в родині емігрантів: батько (українець) був власником мережі дисконт-магазинів, а мати (італійка) — джазовою співачкою. Чоловік і продюсер співачки Пітер Шекерик — теж українського походження.

«Я би хотіла заспівати для українців», — казала вона в 1978 році. «Мій чоловік, Пітер Шекерик, народився в Україні і співає українські пісні — вони фантастичні».

Майкл Болтон, Девід Духовни, Лені Кравіц та Віра Фарміга

Справжнє прізвище суперзірки попмузики 80-х Майкл Болтон (1953 року народження) — Болотін. У своїй книзі «Душа всього цього: моя музика, моє життя» пише:

— Якщо мій голос походить із глибин історії моєї родини — можливо, одним із моїх предків у Києві був дяк.

Болтон став відомим завдяки своїй серії поп-рок-балад наприкінці 1980-х років. Співак продав понад 75 мільйонів платівок, записав 8 альбомів, які потрапили в топ-10 чарту Billboard і два сингли, що були на першому місці цього чарту. Також здобув 6 нагород American Music Awards і дві премії «Греммі».

Дід американського актора Девіда Духовни (1960 року народження) — Мойше Духовний, емігрант із Бердичева, який у 1918 році був письменником і журналістом у Нью-Йорку. Бабуся — польська емігрантка. Під час Революції гідності Девід Духовни у своєму твіттері назвав себе українцем:

— Я виріс, думаючи, що я росіянин, але тільки зараз зрозумів, що завжди був українцем. Ніколи не пізно змінитися.

Актор прославився завдяки серіалу «Секретні матеріали» (або «Цілком таємно»), де зіграв агента ФБР Фокса Малдера, а також телесеріалу «Каліфорнікейшн». Обидві ролі принесли йому нагороду «Золотий глобус».

Відомий співак Ленні Кравіц (народився у 1964 році) під час останнього приїзду до Києва (2008) сказав: «Приємно повернутися додому». Справа в тому, що дідусь Ленні — з Києва. Він був українським ашкенази, який переїхав у Нью-Йорк, а прізвище Кравіц — це американізований варіант українського прізвища Кравець.

Сам Ленні не раз згадував про свою причетність до України й особливо під час інтерв’ю наголошував, що дід його був саме зі столиці України. Тому музикант кілька разів навідувався до Києва без відома ЗМІ, зустрічався тут із дослідниками історії українських євреїв, адже це — також частина його ідентичності.

АШКЕНАЗИ

Один із субетносів євреїв. Нащадки вихідців із середньовічної Німеччини або східноєвропейських країн.

Ленні Кравіц посів 93 місце в рейтингу американського каналу кабельного телебачення VH1 «100 найкращих артистів хард-року». У 2011 році він отримав звання офіцера Ордену мистецтв і літератури та зіграв роль в серії фільмів «Голодні ігри». За свою кар’єру Кравіц продав понад 40 мільйонів альбомів по всьому світу.

Американська акторка Віра Фарміга (1973 року народження) називає себе «стовідсотковою українкою», адже попри народження в США, до шести років вона не говорила англійською. Відвідувала українську школу в Нью-Джерсі, виступала у складі танцювального ансамблю «Сизокрилі» та була у Пласті.

Від початку повномасштабного вторгнення Віра всіляко підтримує Україну: читає вірші українських поетів, вмикає на своїх концертах звук повітряної тривоги, щоб привернути увагу американців до того, з чим тепер живуть українці, закликає надати озброєння тощо. А ще планує приїхати.

Найкасовіші фільми Віри Фарміги, що отримали найбільше визнання критиків — «До кісток» (2004), «Маньчжурський кандидат» (2004), «Відступник» (2006), «Джошуа» (2007), «Хлопчик у смугастій піжамі» (2008), «У повітрі (2009), «Аннабель повертається додому» (2019). Найвідоміша роль — у фільмі «У повітрі» (2009) принесла акторці номінацію на «Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану, «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль другого плану, BAFTA (британський аналог «Оскара») за найкращу жіночу роль другого плану та премію Гільдії кіноакторів США. За свій режисерський дебют — стрічку «Небо і земля» (2011) вона отримала премію Gotham Independent Film Award у номінації «Проривний режисер».

Чи не найбільший внесок у світову культуру зробили нащадки українських євреїв, які емігрували в США (більшість — із Одеси) через хвилі єврейських погромів у Російській імперії (кін. XIX – поч. XX ст.): музикант і поет Боб Ділан, кінорежисер Стівен Спілберг, ілюзіоніст Девід Коперфілд, диригент Леонард Бернштайн, композитор Джордж Гершвін, співачка Емі Вайнгауз, актори Сільвестр Сталлоне, Дастін Гоффман, Леонард Німой, Міла Куніс, Лев Шрайбер.

Мультикультурність України, внесок нацспільнот у наше спільне існування — теми, які українці тільки починають системно осмислювати й інтегрувати в колективну ідентичність, яка, втім, складається з безмірної кількості наших родинних історій. 

—

Олександр Лютий;  опубліковано у виданні Ukraїner