Розсекречені архіви радянських спецслужб: Українська еміграція – проти присутності СРСР в Лізі Націй

Серед архівних документів розвідки є низка матеріалів про те, як представники української еміграції намагалися відстоювати права українців у Лізі Націй, протестували проти їх порушення радянським комуністичним режимом і навіть рішуче виступали проти присутності СРСР як у цій міжнародній організації, так і в Організації Об'єднаних Націй, що постала згодом на її місці.

Одним із тих, хто найактивніше використовував цю трибуну в національних інтересах, був визначний український дипломат Олександр Шульгин. Як багаторічний міністр закордонних справ Уряду УНР у екзилі, він упродовж майже двадцяти років репрезентував його інтереси в різних організаціях Ліги Націй. Зокрема, був керівником української делегації на першій асамблеї цієї організації, а також постійним учасником форумів Міжнародної унії товариств-прихильників Ліги Націй, що об’єднувала представників більш як п'ятдесяти країн.

Серед таких товариств було й українське. Водночас О. Шульгин та інші представники екзильного Уряду УНР постійно критикували більшовицьку політику в УРСР, виступали на захист українців, які зазнавали утисків своїх прав. На засіданні однієї з підкомісій Ліги Націй О. Шульгин заявляв, що на ньому і на українському Товаристві лежить обов’язок і велика відповідальність репрезентувати Велику Україну. «Але ми беремо на свої плечі сю тяжку відвічальність, – зазначав він, – головним чином через те, що нині на так званій світській Україні немає ні одної людини вільно обраної народом, що там політично все задушено. Хтось мусить же говорити, обороняти великий український нарід. Сей обов’язок ми виконуємо, ми зобов’язані се робити перед нашим народом» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 6687. – Т.1. – Арк. 51).

Читайте також: Розсекречені архіви радянських спецслужб: «Розгорнути розвідувальну і пропагандистську роботу стосовно української еміграції»

О. Шульгин неодноразово виступав проти більшовицького терору в УСРР, примусової праці, штучно створеного радянською владою голоду. У вересні 1933 року він особисто звернувся з листом до голови Ради та голови 14-ї Асамблеї Ліги Націй із закликом організувати міжнародну допомогу голодуючим.  А під час обговорення цього питання на комісіях Ліги Націй дипломат та його колеги вимагали засудити голод в Україні як акт геноциду. У поглядах членів Ліги нерідко через погане знання ситуації вбачалася неодностайність у підтримці української позиції. Попри це представники УНР досягли визнання проблеми голоду й надання гуманітарної допомоги українцям. Це була велика перемога, хоча СРСР і надалі заперечував винищення українського народу.

Напередодні і одразу після прийняття в 1934 році СРСР до Ліги Націй звернення О. Шульгина з приводу становища українців стали значно гострішими і безкомпроміснішими. У одному з документів наводиться його відкритий лист, опублікований у пресі, під назвою «СРСР не сміє засідати в Лізі Націй». У ньому зазначається:

 «Ми, українці, не можемо байдуже поставитися до прийняття СРСР до Ліги Націй. Наш Державний центр доручив мені подати свого часу відповідний протест від його імені. Але і все суспільство наше, не лише емігранти, а й представники Галичини і Волині, Буковини і Підкарпаття, так само як і громадяни Канади чи Сполучених Штатів Америки повинні надіслати з цього приводу відповідні протести генеральному секретарю Ліги Націй.

Ми не хочемо мовчки пройти повз те, щоб Москва, яка тримає Україну під тяжкою окупацією, була прийнята до Ліги Націй і щоб цим самим був санкціонований здійснений стосовно нас злочин» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 6687. – Т.1. – Арк. 52).

Читайте також: Що писала світова преса про підле вторгнення СРСР у Польщу

В іншому архівному документі під назвою «Спільний антирадянський виступ УНР і УНДО», датованому 17 серпня 1934 року, йдеться про звернення О. Шульгина до всіх українських емігрантів і парламентського представництва УНДО (Українське національно-демократичне об'єднання) з приводу прийняття СРСР до Ліги Націй. «Шульгин пропонує, - зазначається в документі, - протестувати проти прийняття СРСР до Ліги Націй і вимагати в Женеві, щоб умовою прийняття СРСР було звільнення України та інших окупованих українських земель від радянських військ» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 6687. – Т.1. – Арк. 67).

І такі публічні протести були непоодинокими. Ось як ця активна політична і громадська діяльність відображена в узагальненій довідці за матеріалами справи, датованій вереснем 1948 року. У ній зазначається: «…Як офіційний представник УНР при секретаріаті Ліги Націй Шульгин у 1933–34 рр. виступав із меморандумами і зверненнями, спрямованими проти прийняття СРСР в Лігу Націй…» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 6687. – Т.1. – Арк. 255).

Крім цього, О. Шульгин використовував й інші міжнародні майданчики для критики СРСР та позбавлення його голосу і впливу на міжнародну політику. Так, у архівних фондах розвідки зберігається документ від 8 січня 1947 року під назвою «Про вручення меморандуму АБН (Антибільшовицький блок народів – прим.) міністрам закордонних справ США, Англії і Франції». У ньому йдеться про те, що перед скликанням Паризької мирної конференції О. Шульгин організував акцію «із вручення меморандуму гострого антирадянського змісту». «Говорячи про враження, яке справив на зазначених міністрів меморандум АБН, – зазначається в документі, – президент АБН Стецько заявив: «Особливо трьом міністрам сподобалися пункти, де гостро ставиться питання про СРСР (вигнання радянської делегації, віддання радянської делегації під суд та ін.)» (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 6687. – Т.1. – Арк. 225).

Читайте також:  Помилки, які не варто повторювати. Незавершена кримська війна

Невдовзі українські діячі рішуче протестували проти членства СРСР в ООН. Зокрема, в липні 1948 року Українська Національна Рада підготувала й поширила декларацію, в якій висловила протест проти комуністичного режиму в Україні, заявляючи, що представники такого режиму не мають жодного права говорити від імені народу: «Український національний комітет заявляє в цій декларації, що так званий уряд УРСР, який керує українським народом збройною силою і терором, є лише маріонеткою уряду російських комуністів. І тому український народ не зможе висловити своє бажання на своїй власній землі доти, поки його інтереси не будуть представлені перед світом національним центром Української демократичної республіки» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9780. – Арк. 48).

А за кілька місяців керівник українського еміграційного уряду, який отримав назву Виконавчого комітету УНРади, Ісаак Мазепа ініціював і підписав меморандум на ім’я Генерального секретаря Організації Об’єднаний Націй. Цей документ, який зберігається в архівних фондах розвідки, є своєрідним закликом до світової демократичної спільноти звернути увагу на реальний стан справ в Україні, де українці зазнають утисків з боку радянського режиму і змушені вести боротьбу за свою незалежність, а також є і своєрідним протестом проти того, щоб делегація УРСР в ООН виступала від імені українського народу.

Читайте також: Розсекречені архіви: УПА. «За свободу поневолених народів!»

Меморандум починається такими словами:

«Його Превосходительству панові Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй.

Ваше Превосходительство! Я, уповноважений виконавчого комітету Української Національної Ради, яка продовжує традиції Української демократичної республіки, маю честь заявити, що український народ не представлений серед націй, які беруть участь в ООН. Україна в Організації Об'єднаних Націй представлена режимом, який насильно поневолив її. Ця делегація перебуває під впливом так зв. уряду Української Радянської Соціалістичної Республіки і не має жодної незалежності, оскільки Україною в цей час управляють Ради» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9780. – Арк. 46).

На підкріплення протесту І. Мазепа виклав низку фактів, які б мали довести членам ООН, яку велику небезпеку становить влада радянського режиму для України і демократичного розвитку інших країн Східної Європи. Зокрема, згадав про мільйони українців, які померли внаслідок організованого владою штучного голодомору, про сотні тисяч репресованих, звинувачених у антирадянській діяльності й ув’язнених у тюрмах і таборах, виселених до Сибіру. «Таким чином, комуністичний режим Радянської Росії, - йдеться в меморандумі, - небезпечний для демократичного устрою і для миру в усьому світі».

У завершальній частині меморандуму І. Мазепа висловив прохання до Генерального секретаря ООН, щоб питання про стан справ в Україні і Східній Європі включили до розгляду на 3-й сесії Генеральної Асамблеї ООН.

Чергова нота від Виконавчого комітету УНРади на адресу Генерального секретаря ООН датована 10 листопада 1950 року. В ній звертається увага на погіршення становища в УРСР, де «панує терор українського населення з боку російсько-більшовицького режиму». Виконавчий орган УНРади зазначав у ноті, що «всі заяви, угоди й акти уряду Радянської України ні до чого не зобов’язують український народ, оскільки цей уряд нав’язаний Україні більшовиками Росії і виконує лише її волю» (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. № 9780. – Арк. 88).

Відтак українське питання, як і питання про загрозу демократичному світові з боку москви ставилися на порядок денний в усі часи існування таких організацій як Ліга Націй та ООН, обговорювалися, дискутувалися, окремі агресивні прояви кремля засуджували, інші не набирали достатньої кількості голосів. Але загалом подолати цю загрозу міжнародній спільноті досі так і не вдалося.

—

Джерело:  Служба зовнішньої розвідки України