Важливо розуміти - крах Титаніка під назвою «Російська імперія» неминучий

Хіба ж не правда, що ми живемо в добу потрясінь, а чи не найбільшим із них є війна? Слушно кажуть і те, що в Україні катма поколінь, які б не знали, що таке війна. Позаяк уже не тільки наші діди і їхні батьки, але й наші батьки та ми самі, а також і наші діти належать до воєнного покоління.

Виглядає, що війна на наших теренах припинялася хіба на якийсь час, який лише на позір можна було сприймати як тривалий, пише видання ТИЖДЕНЬ. Одначе навіть у періоди, коли здавалося, що війна припинилася, люди завжди зазнавали неабияких випробувань несвободою й екзистенційними загрозами, як-от кріпацтво, колективізація, голодомор, табори, переслідування інакомислення, техногенні аварії, епідемії тощо. Недарма історик Тимоті Снайдер включає Україну до того регіону, який позначає словосполукою «криваві землі».

Читайте також: Тімоті Снайдер: Україна буде останньою країною, куди вторглася Росія

З огляду на цей досвід, ми давно навчилися чітко розрізняти катастрофи природні та спричинені людьми. А надто перестали плекати бодай і благенькі ілюзії з приводу дотримання певних правил гри з боку тих, хто споконвіку силкується нас підкорити.

А зрештою, майже припинили дивуватися, що ворог віддавна не гребує жодними засобами для досягнення своїх цілей у намаганні не просто нас упокорити, а відверто відмовляє нам в існуванні. Хіба ж нас дивуватимуть після цього всього всі його спроби влаштувати терористичні акти в нашій країні, якщо либонь у нього вдома — це найулюбленіший прийом?

Але стурбованому світові й досі невтямки, що хтось у ХХІ столітті може продовжувати нехитро керуватися винятково забаганками. Останніми днями в нас пишуть про те, що на Заході віддавна звикли послуговуватися принципом збалансованості, коли будь-які дії врівноважуються не менш вагомою протидією, покликаною запобігати перекосів у ситуаціях, які передбачають відповідальне ставлення. Дотримання цього принципу очікують від усіх, хто поділяє засади спільного співіснування.

Тому домагання Росії на панування ще й досі сповна не усвідомлюються, вважаються несправжніми чи то минущими. Тоді як імперія не припиняє підвищувати ставки. Мовляв, на Заході подібні принципи тільки декларація: вони ж там усе одно щораз удаватимуться до вирішення нагальних питань насильством.

Читайте також: Рашизм – ракова пухлина для людства. Палата число «Z»

Улюблена гібридна гра росіян у «потьомкінські селища» вже давно стала самообманом. «Ах, обмануть меня не трудно! — писав Алєксандр Пушкін. — Я сам обманываться рад». Російські імперіалісти, своєю чергою, вважають, що західний світ так само схильний до оман. А чим, у такому разі, ми гірші за них? — стверджують вони, потираючи руки.

Втім, як то кажуть, є одне «але». Будь-які ескалації в цивілізованому світі й справді підлягають принципу збалансованості, а за потреби — й суворого засудження, що виражається щонайменше в масових протестах. Проте причиною того, що Росію й досі не поспішають однозначно назвати агресором, а це стосується перш за все наднаціональних організацій, є не лише потреба дотриматися збалансованого принципу, а звичайнісінький страх.

Читайте також:  Чому московити вирішили спалити український Батурин - гетьманську столицю

Що ж, ми звикли жити в добу катастроф, коли людство загрожує не лише собі, а всьому органічному та неорганічному світові. Наприкінці ХІХ століття Ніцше недарма наполягав на тому, що в два наступні світ зануриться в добу нігілізму. А втім, є нігілізм пасивний. І його сповідують саме ті, хто прагне існування всього усередненого, забезпеченого, невиразного.

Вони воліють не помічати надмірності, апелюють до вічних цінностей і намагаються підмінити агресію прадавнім правом претендувати на чиїсь землі. Та є і нігілізм активний. А ним уже переймаються ті, кому не байдуже, що чиїсь претензії на владу нічим не обґрунтовані, бо є простою забаганкою. Водночас активний нігілізм не варто плутати з агресивним. Іще в тому ж таки ХІХ столітті російський нігілізм ототожнили з терористичною агресією. Але в ХХ і ХХІ століттях їхній нігілізм пройшов шлях від окремих організацій до рівня значно більшого масштабу. Нині ми вже говоримо про державу, яка здійснює терор.

У § 208 з «Потойбіч добра і зла» (1886) Ніцше попереджав Європу про винайдення «духовної вибухівки», «російського нігіліну», тієї горезвісної «доброї волі, що… робить “ні”», бо ж усюди домагається руйнування. Саме в цій «жахливій проміжній імперії, де Європа немовби відпливає назад в Азію, — в Росії», воля заперечувати тривалий час накопичувалася, щоби нарешті дочекатися підходящого для вивільнення моменту. Виявляється, аж отепер він і настав.

Читайте також: Чому російсько-українська війна не почалася 1991 року? Вона почалася, просто мало хто це помітив

Ніцше сподівався, що посилення дикої імперської волі в Росії ставатиме сигналом для Європи до об’єднання в «єдину волю», аби покласти край її дрібної політики. Нині подібне розуміння настає неквапно. Та запхати назад дикого джина до пляшки не вийде. Втім і вагань теж не бракує. Дехто й надалі страшиться розпаду імперії, що нібито витворила «велику культуру», адже схильні до засудження її режиму досі не розуміють, що тамтешній очільник усього лиш її породження, а не причина.

Тому пора вже висновувати з теорії катастроф головне: крах Титаніка під назвою «Російська імперія» неминучий. І деякі його пасажири продовжують залишати цей «п’яний корабель», допоки очманіла від чаду заперечення й руйнівної волі решта, вчиняючи черговий геноцид, екоцид або техноцид, неухильно продовжує пробивати дно. Важливо розуміти, що геть усіх, кому й надалі кортітиме рятувати шалене судно, його команда неухильно тягтиме прямісінько слідом за «рускім воєнним корабльом».

—

Тарас ЛЮТИЙ,  філософ, письменник, колумніст, музикант  опубліковано у виданні ТИЖДЕНЬ